Tags

, , , ,

18 Μαΐου – ημέρα μνήμης για θύματα ακόμη ενός εγκλήματος του σοβιετικού καθεστώτος – ημέρα απέλασης των Τατάρων της Κριμαίας.
 

73 χρόνια από τη γενοκτονία του αυτόχθονου λαού της Κριμαϊκής χερσονήσου.

Μόνον στα πρώτα χρόνια της εξορίας οι Τάταροι της Κριμαίας έχασαν το 46,2% του πληθυσμού τους.

Кримські татари в місцях спецпоселень після депортації в 1944 році

70 років минуло з того часу, коли рішенням сталінського режиму весь кримськотатарський народ був насильно депортований із своєї Батьківщини. Примусове утримання кримськотатарського народу в місцях вигнання продовжувалось аж до листопада 1989 року. Протягом всього цього часу кримські татари зазнали широкомасштабних репресій з боку радянського режиму. Це стало причиною масових смертей кримських татар, основну частину яких складали люди похилого віку, жінки та діти. Лише в перші роки заслання кримськотатарський народ втратив 46,2% своєї чисельності.

Промовистою ілюстрацією цього лиха є спогади тих, хто вижив, та нечисленні фотографії, що дбайливо зберігалися депортованими родинами.

Феріде Меджитова:

«Народилася в 1932 році в с. К’оз Судакського району. Коли я закінчила 3 класи, почалася війна, продовжити навчання мені так і не довелося.

Коли почалася депортація, батька з нами не було, він воював на фронті. Маму і нас – шестеро дітей солдати викинули з будинку, ми так і не встигли нічого із собою взяти.

Голодні та роздягнені ми дісталися в Узбекистан, в колгосп «Назарбай» Бекабадського району. Дали нам маленький будиночок, де дах був нарівні з землею. Ми ледве вмістилися туди зі своєю сім’єю. У 1944 році першим помер братик Решат, наступного року сестричка Мевіде. Мама день і ніч плакала і після смерті сестри прожила 3 дні. Наступного дня після смерті мами зайшов сусід Абдулла аг’а і передав страшну новину про те, що помер брат. У брата одна нога і одна рука були підвернуті, очі і рот кишіли мурахами. Я спробувала випрямити йому руку і ногу, але вони застигли. Взяла ганчірку й витерла його очі і рот. Потім нагріла води, і пішла до однієї старенької з проханням обмити тіло брата. Але вона мені сказала, що хлопчиків обмивають чоловіки і відправила до дідуся Джеббару. Я пішла до нього, а коли повернулася додому, виявилося, що нас чекає машина – мене і двох сестричок відвезли до лікарні. Того вечора померла ще одна моя сестра. Через два дні померла друга. Я залишилася зовсім одна.

Я так і поневірялася по домівках, випрошуючи милостиню. Якось сусіди пошкодували мене і пішли зі мною на базар, щоб поміняти на продукти речі, що залишилися. Мене залишили біля входу, я лежу на землі, піднятися сил немає. Хтось вигукнув моє ім’я – я ледве відкрила очі – це мій родич запитує «що ти тут робиш?». Я все розповіла, він звалив мене на спину і поніс до себе додому. Так мене врятували від смерті.

Пізніше мене розшукав батько, коли повернувся з фронту. Він ішов, покинувши вдома дружину і шестеро дітей, а залишилася у нього одна я.

Мама померла в 34 роки, старшому братові було 16 років.

Ці страшні роки хіба можна описати і розповісти? Я їх буду пам’ятати до кінця свого життя».

Феріде Меджитова померла в 2008 році.

Абдураман Аблякимов, м. Красновишерськ, Молотовська область, 1944 р.


Похорони, м. Красновишерськ, 1944 р.


Юсуф Кадиров, Карадарьїнський район, Узбекистан, радгосп “Путь Ленина”, 1945 р.


Бабуся Ісмі, мати 9 дітей, м. Красновишерськ, 1946 р.


Робітники на лісосплаві біля річки Язва, Урал, 1948 р.


Депортовані Криму – жителі сіл Отузи та Шелен, м. Красновишерськ, Молотовська область, 1948 р.


Катакі (Сеферова) Гульсум та її діти, Урал, Лісоповал, 1949 р.


Красновишерськ, Молотовська область, 1950 р.


Аблякімов Абляз (із с. Отуз, Криська АРСР) 1-й зліва, м. Красновишерськ, 1950 р.


Бригада на лісоповалі, Марийська АРСР, 1950 р.


Мабубе Абібе кизи із с. Отузи (1-й ряд 1-ша (справа), Уркіє Асіє кизи (із с. Отузи) (3-я), Лісобіржа, м. Красновишерськ, Молотовська область, 1952 р.


Уркіє Асіє кизи із с. Отузи (1-ша справа), Мустафа із с. Шелен (4-й), Мабубе Абібе кизи (5-та), Лісобіржа, м. Красновишерськ, Молотовська область, 1952 р.


Кримськотатарскі дівчата, Привіт з Волги, 1953 р.


1953 р.


На заводі біля верстата, пристань Орєхов Яр, Марійська АРСР, 1954 р.


Ми працювали на баржі, пристань Орєхов Яр, Марійська АРСР, 1954 р.


Аблякімова Фатьме на будівництві (праворуч), народилась в с. Отузи Крим, АРСР, 1954 р.


В Середній  Азії на збиранні хлопка, зліва: Аблязов Мустафа (фотограф), Аблякім Ібраімов (із с. Кьоз), Феріт Абдуллаєв, Мемет Емчієв (із с. Таракташ)


Менмурзаєв Ділявер.


Кабіре Аметова.


Смаіл Зевадінов (Шміт) анаси.


Емінешерфе.

Фото надані Едіє Муслімовою, директором видавничого дому “Тезис”(м. Сімферополь, АР Крим).

http://www.memory.gov.ua/news/krimski-tatari-v-mistsyakh-spetsposelen-pislya-deportatsii-v-1944-rotsi

Advertisements