Tags

, , , , ,

https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2287291-raketi-kndr-bez-ukrainskih-dviguniv-ale-z-rosijskimi-vcenimi.html

Насолодившись домислами NYT, прислухаємось до версії американської розвідки, яка пролила нове світло на ракети Кім Чен Ина

Публікація New York Times про те, що Північна Корея могла використовувати українські двигуни викликала чималий резонанс по всьому світу: коментарі експертів у соцмережах і публікації у ЗМІ з усілякими версіями походження комплектуючих для балістичних ракет КНДР… Здавалося, додати нічого, тема пережована вже сотню разів. Утім сьогоднішня інформація представників розвідки США, що її опублікував Reuters, вкотре її актуалізує.

В американській розвідці переконують: зміни в ракетних технологіях КНДР, які призвели до підвищення надійності ракет та їхньої дальності, частково пов’язані з іноземними вченими, яких могла найняти на роботу Північна Корея. Відзначено, що також двигуни могли розробити власне й північнокорейці, які отримали освіту в Росії чи інших країнах. Швидше за все, за їхніми словами, КНДР може самостійно виробляти двигуни для ракет і не потребує постачання арсеналу від третіх країн. “Згідно з даними розвідки, ми можемо припустити, що Північна Корея не залежить від імпорту (ракетних) двигунів. Навпаки, ми вважаємо, що у них є здатність самостійно виробляти двигуни”, – зазначив неназване джерело в американській розвідці.

Враховуючи, що на сьогодні з’явилася достатня кількість роз’яснень, Укрінформ вирішив повернутися до цієї теми, аби розібратися, хто й навіщо «знайшов» українські двигуни у північнокорейських ракетах?

Україну оббріхують не вперше

Хто і навіщо це робить здогадатися не важко. Це як двічі два: хто — Росія, навіщо — зруйнувати репутацію України – держави, з якою РФ де-факто знаходиться у стані війни. Протягом останніх років в бік України неодноразово “летіли” безпідставні звинувачення. Коментуючи Укрінформу публікацію NYT Володимир Горбулін нагадав, що це не перша спроба звинуватити Україну у незаконних діях: раніше йшлося про перевезення алмазів з Південної Африки, про те, що українські кораблі направляли у Кенію для проведення бойових дій, продаж Україною РЛС “Кольчуга” в Ірак. Про останній випадок експерт розповів детальніше.

Горбулін: “Я згадав 2002 рік. До мене приїхав тодішній посол США в Україні Карлос Паскуаль і сказав, що є 100-відсоткова інформація про продаж Україною “Кольчуг” в Ірак. Я відповів, що цього бути не може. За моєю ініціативою було створено компанію “Укрспецекспорт”. І я знав, що жодних постачань до Іраку з нашого боку не було. У підсумку “Кольчуг” в Іраку теж ніхто не знайшов. В української сторони ніхто вибачення не попросив. Але ж ця історія вплинула на зовнішню політику нашої країни”.

Своєю чергою, наводимо ще кілька прикладів того, як «зацікавлені» ЗМІ оббріхують Україну:

1. Липень 2014 року. В кремлівських ЗМІ з’явилися матеріали про українського пілота Владислава Волошина, якого намагалися звинуватити у збитті пасажирського літака Boeing 777 рейсу МН17 “Малайзійських авіаліній”. Утім всі намагання подалі відвести від себе підозри виявилися марними. Де-факто Захід від самого початку знав, чиїх рук це справа.

2. Листопад 2015 року. Після серії терактів, які сталися у Єгипті, Лівані та Франції на сторінках видання Agence France-Presse з’явилася інформація, що Україна начебто постачала “Ісламській державі” ПЗКР китайського виробництва”. Природно, що статтю одразу почали активно розкручувати усі російські ЗМІ. Але марно. Як тоді було встановлено, ніяких поставок не було.

На питання журналіста, що повинна зробити Україна, зокрема Міністерство закордонних справ, аби нарешті поставити крапку у постійних намаганнях звинуватити нашу країну, в тому числі, й у постачанні ракетних двигунів в КНДР, Володимир Горбулін відповів, що треба ініціювати розслідування щодо того, яким чином і чи насправді українські двигуни могли потрапити до Північної Кореї.

Горбулін: “Пора переходити від споглядання і охань-ахань на кухнях і в кабінетах до активних дій. Я вважаю, що у даній ситуації Міністерству закордонних справ варто було б запропонувати світовій спільноті, та в першу чергу США, дослідити те, як у нас в Україні, так і цілому світі, яким чином Північна Корея змогла розвинути свою ракетно-космічну програму. Чи є тут якесь китайське коріння чи ні, чи є російське, бо ці дві країни підтримували та підтримують тісний зв’язок із КНДР. І, крім того, можливий чи неможливий, зв’язок між Північною Кореєю та Іраном, який розвиває свою ракетну програму також вдало”.

Знайомтеся, американський ракетний експерт, який любить “Путінку”

Експерт Ell, з яким поспілкувались журналісти видання New York Times, і який якраз розповів про «можливу причетність» України до постачання ракетних двигунів КНДР, раніше працював в Росії. З 1995 по 2001 рік він очолював там програму Cooperative Threat Reduction – «Спільне зменшення загрози», більш відому як “Програма Нанна – Лугара”. Ця програма мала на меті сприяння Сполучених Штатів у справі знищення зброї масового ураження, що залишилася в колишніх союзних республіках. Саме під «чуйним» керівництвом Майкла Еллемана за декілька років було здійснено повне ядерне роззброєння України. При цьому він як керівник проектів мав вельми близькі стосунки з вищим військовим і політичним керівництвом Росії.

Про це в ефірі Еспресо.TV заявив заступник міністра інформполітики Дмитро Золотухін. Ознайомившись зі сторінкою Еллемана, заступник міністра вказує ще на кілька цікавих деталей “про нібито українські ракетні двигуни”.

Золотухін: “… Дружину він не дуже любить виставляти на сторінці, але є кілька фотографій. Її звати Тетяна і вона, судячи з усього, росіянка. Є фотографія, де ймовірно ця ж Тетяна у військовій формі. Хто вона? У неї є звання? Сина звати Нікіта. Собаку звати Sobaka. А п’є наш експерт “Путінку”. До речі, під фотографіями сина коментарі росіян. Серед них є цікавий чоловік на ім’я Олег Валентинович Шульга, який працював у московському офісі відомого виробника зброї американської компанії Lokheed Martin. Батько ж ракетного експерта теж був пов’язаний з оборонкою і космосом. Коротше… Цікава особистість, щоб розібрати на молекули”.

Скріншоти з ФБ-сторінки Майкла Еллемана

Звісно, того, що він кілька років працював у Росії, любить пити “Путінку” і одружений на шанувальниці російської військової форми – малувато, щоб звинуватити Майкла Еллемана у виконанні замовлення ФСБ. Але… Сама лише концентрація цих ознак примушує задуматися.

Південмаш” не судитиметься з “The New York Times”

Людина або організація мають право вимагати за судом спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширює такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності. До таких випадків, поза сумнівами, належить публікація американським виданням The New York Times скандальної статті “Успіх ракет КНДР пов’язаний з українським заводом”, в якій Україна, зокрема Держпідприємство “Південмаш”, звинувачується в поставці ракетних двигунів для Північної Кореї. Якщо з текстом все зрозуміло — одні лише припущення ракетного експерта Еллемана, то до заголовку є ряд претензій, адже він стверджувальний. І в цьому випадку навіть не важливо, чи то була проплачена стаття чи ні. Відповідальність за матеріал порівну несуть і автор, і видання. А от відповідальність за заголовок, за його відповідність змісту – це 100% професійна відповідальність редактора, видання тобто. Ми звернулися до в.о. Голови Державного космічного агентства України Юрія Радченко, якого запитали стосовно подання позову на NYT. За його словами, Київ не буде подавати до суду на американські ЗМІ через публікації про нібито причетність України до постачань ракетних двигунів в Північну Корею.

Юрія Радченко, в.о. Голови Державного космічного агентства України (праворуч)

“Сполучені Штати є серйозним стратегічним партнером України в космічних програмах, тому псувати відносини з ними не в інтересах України. Тим більше коли мова всього лише про думку одного з експертів”, – сказав Юрій Радченко.

Він також відзначив, що реакції України і озвученої позиції досить, для того щоб прояснити всі питання. Більш того, за словами Радченка, серйозних репутаційних втрат від цієї публікації Україна не зазнала.

Як би там не було, але через подібні публікації одна з найвпливовіших газет світу The New York Times з символу авторитетності і впливу потроху перетворюється на засіб проплаченого піару. Як це не сумно…

Мирослав Ліскович, Київ

Advertisements