Колись перейматися через зов­нішню політику Росії вважало­­ся ексцентричним заняттям. Нині це мейнстримна позиція.
Κάποτε το να σχολείται κανείς με την εξωτερική πολιτική της Ρωσίας ήταν εκκεντρική απασχόληση. Σήμερα είναι η κυρίαρχη στάση.
Едвард Лукас

Έντουαρντ Λούκας

Αλλά δε λείπουν και λανθασμένες απόψεις, αυτές μας εμποδίζουν να ανταποκρινόμαστε επαρκώς σε κακόβουλες φάρσες του Κρεμλίνου. Παρακάτω είναι μια λίστα των δέκα κύριων λανθασμένων αντιλήψεων:

  1. “Στρατιωτική απειλή”. Ναι, στην Ουκρανία πραγματικά γίνεται πόλεμος. Ναι, η παρουσία μας στα κράτη της Βαλτικής πρέπει να ενισχυθεί περαιτέρω. Ναι, κάποια σύγχρονα όπλα (ή τουλάχιστον τα πρωτότυπα τους) είναι εντυπωσιακά στη Ρωσία. Ωστόσο, η Ρωσία δεν είναι μια υπερδύναμη με τη στρατιωτική ισχύ της Σοβιετικής Ένωσης και δε θα αντέξει της πλήρους κλίμακας πόλεμο με τη Δύση. Μπλόφα και εκφοβισμός παίζουν σημαντικό ρόλο στη συμπεριφορά της, αλλά αυτά είναι μόνο ένα μέρος του πολύ πιο ευρύτερου οπλοστασίου του υβριδικού πολέμου των Ρώσων.
  2.  “Νέο πρόβλημα”. Είναι νέο μόνο για εκείνους τους ανθρώπους που δεν είχαν δώσει προσοχή στη Ρωσία πριν. Η Σοβιετική Ένωση ξεκίνησε έναν πολιτικό πόλεμο. Ο νεοαποικιακός εκφοβισμός των γειτόνων του ξεκίνησε ακόμα πριν από τον Βλαντιμίρ Πούτιν. Ρωτήστε τους Βαλτινούς, τους Γεωργιανούς, τους Μολδαβούς και τους Ουκρανούς. Αυτά και άλλα έθνη προειδοποιούσαν τη Δύση από τη δεκαετία του 1990, αλλά δεν τους ακούγαμε.
  3. “Όλα εξ’ αιτίας των ψεύτικων ειδήσεων”. Αυτός καθόλου χρήσιμος όρος σημαίνει όχι παραπάνω από “κάλυψη στα μέσα ενημέρωσης που δε μου αρέσει”. Οι πληροφοριακές επιχειρήσεις είναι μόνο ένα φανερό εργαλείο από το οπλοστάσιο του Κρεμλίνου. Τα στοιχεία που δε βλέπουμε, πρέπει να μας ανησυχούν πολύ περισσότερο.
  4.  “Μόνοι μας φταίμε”. Η σκέψη στη Δύση εξακολουθεί να είναι δηλητηριασμένη από τις προσπάθειες να μπει ένα ίσον μεταξύ διαφορετικών πλευρών. Όπως, οι ρωσικές τακτικές δεν είναι σε καμία περίπτωση χειρότερες από αυτές που χρησιμοποιήθηκαν στο παρελθόν από τις δυτικές χώρες. Ένα άλλο επιχείρημα: εμείς προκαλέσαμε το Κρεμλίνο με τη διεύρυνση του ΝΑΤΟ και της ΕΕ. Και οι δύο σκέψεις είναι λάθος. Η Δύση υποστηρίζει το διεθνές σύστημα που βασίζεται σε σαφείς κανόνες, οι οποίοι δημιουργήθηκαν μετά το 1991 και παρέχουν τουλάχιστον κάποιο είδος δίκαιης προστασίας για τους αδύναμους από τους ισχυρούς. Η Ρωσία θέλει να το αντικαταστήσει με το σύστημα “όποιος είναι ισχυρότερος, αυτός έχει δίκιο”. Το ΝΑΤΟ και η ΕΕ υποδέχτηκαν τα νέα μέλη όχι επειδή εφάρμοζαν κάτι σαν ιμπεριαλιστικό σχέδιο, αλλά επειδή τα πρώην κομμουνιστικά κράτη απεγνωσμένα χτυπούσαν την πόρτα και ζητούσαν να τους δεχτούν, ιδιαίτερα λόγω του ότι έβλεπαν προς τα που οδεύει η Ρωσία.
  5. “Όλο το πρόβλημα στις ΗΠΑ”. Παραδόξως, στις συζητήσεις των Αμερικανών για τη Ρωσία – τόσο εκείνων που υπερβάλλουν για την παρέμβασή της, όσο και εκείνων που την αρνούνται – κυριαρχεί σολιψισμός. Εν τω μεταξύ, η Ρωσία έχει χρησιμοποιήσει την τακτική της σε δεκάδες άλλες χώρες. Οι Αμερικανοί θα μπορούσαν να επωφεληθούν από την εμπειρία τους.
  6. “Για όλα φταίει ο Πούτιν”. Ο Ρώσος ηγέτης είναι σύμπτωμα των προβλημάτων μας με τη Ρωσία, όχι η αιτία. Η δική τους ξενοφοβική κλεπτοκρατία και η ιμπεριαλιστική νοοτροπία έχουν βαθιές ρίζες. Υπήρχαν πριν από τον Πούτιν και, αναμφισβήτητα, θα τον ξεπεράσουν.
  7. “Δε μπορούμε να σταματήσουμε τη Ρωσία”. Η δαιμονοποίηση του Πούτιν είναι ένα λάθος, αλλά είναι επίσης λάθος να υπερεκτιμούμε την επιρροή του. Η Ρωσία είναι ουσιαστικά μια αδύναμη και καθυστερημένη χώρα που δεν μπορεί να ανταγωνιστεί τη Δύση. Το πρόβλημά μας στην περίπτωση αυτή δεν είναι η έλλειψη πόρων, αλλά η έλλειψη συντονισμένων προσπαθειών και η βούληση αντιμετώπισης. Αν το θέλουμε – είναι εύκολο να το διορθώσουμε.
  8. “Τα πάντα ξεπεράστηκαν”. Η Δύση άρχισε πραγματικά να ξυπνάει. Η Ρωσία πραγματικά αντιμετωπίζει οικονομικές δυσκολίες. Το καθεστώς στη Ρωσία πραγματικά πάσχει από εσωτερικούς διαχωρισμούς και διάφορα προβλήματα. Αλλά η διακήρυξη μιας νίκης θα ήταν υπερβολικά επιπόλαια.
  9. “Αυτό είναι δευτερεύων πρόβλημα”. Έτσι, μακροπρόθεσμα, η Κίνα είναι ένας πολύ μεγαλύτερος και πιο επικίνδυνος αντίπαλος. Ωστόσο, η τρωτότητα της κοινωνίας μας, την οποία χρησιμοποιεί η Ρωσία, μπορεί επίσης να αξιοποιηθεί από τους διεφθαρμένους ηγέτες του κομμουνιστικού Πεκίνου. Εάν η βαθιά ριζωμένη διατλαντική μας συμμαχία δεν αντέξει εδώ στην Ευρώπη, έχουμε τις πιθανότητες να διατηρήσουμε την ενότητα της Δύσης όταν θα έρθει να αντιμετωπίσουμε προβλήματα στην Ανατολική Ασία;
  10. “Το κυριότερο είναι η συγκράτηση”. Να εστιάσουμε όλες τις προσπάθειες στην επιβολή κυρώσεων και άλλες μεθόδους συγκράτησης είναι δελεαστικό. Αλλά από τις απειλές, μπροστά των οποίων η κοινωνία μας δείχνει αδύναμη: βρώμικα χρήματα, μαφία, επιθέσεις πληροφοριών, ελιγμοί με το πνεύμα “διαίρει και βασίλευε”, ανατρεπτικές πράξεις κλπ., δε θα κρυφτούμε. Η ικανότητα εφαρμογής των μεθοδεύσεων συγκράτησης είναι μια σημαντική προϋπόθεση για την επιβίωσή μας, αλλά όχι αρκετή. Θα είναι πολύ πιο αποτελεσματικό να αντιμετωπίσουμε και τις αδυναμίες μας.

 

Але не бракує й помилкових думок, а вони стоять на заваді тому, щоб адекватно реагувати на шкідливі витівки Кремля. Нижче перелік із десяти основних хибних уявлень:

1. «Воєнна загроза». Так, в Україні справді війна. Так, нашу присутність у країнах Балтії потрібно посилювати далі. Так, деякі сучасні озброєння (чи принаймні їхні прототипи) у Росії вражають. Проте РФ не наддержава з військовою міццю Радянського Союзу й не потягне повномасштабної війни із Заходом. Блеф і залякування відіграють важливу роль у її поведінці, однак це лише частина значно ширшого арсеналу гібридної війни росіян.

2. «Нова проблема». Нова вона тільки для тих людей, які раніше не звертали уваги на Росію. Радянський Союз започаткував політичну війну. Неоколоніалістське залякування сусідів стартувало ще до Владіміра Путіна. Спитайте балтійців, грузинів, молдаван та українців. Вони та й інші народи застерігали Захід ще в 1990-х роках, але ми не слухали.

3. «Усе через «фейкові новини». Цей аж ніяк не корисний термін нині означає не більше, ніж «висвітлення в ЗМІ, яке мені не подобається». Крім того, інформаційні операції тільки один, помітний інструмент із кремлівського арсеналу. Елементи, яких ми не бачимо, мають хвилювати нас куди більше.

 

Читайте також: Пробоїни в стратегії оборони

4. «Ми самі винні». Мислення на Заході досі отруєне спробами поставити моральне дорівнює між різними сторонами. Мовляв, тактика росіян аж ніяк не гірша за ту, яку в минулому застосовували країни Заходу. Ще один аргумент: ми спровокували Кремль розширенням НАТО та ЄС. Обидві думки хибні. Захід відстоює заснований на чітких правилах міжнародний лад, що сформувався після 1991-го та забезпечує принаймні якийсь справедливий захист слабких від сильних. Росія хоче замінити його системою «хто сильніший, той має рацію». НАТО та ЄС прийняли нових членів не тому, що реалізували щось на зразок імперіалістичного проекту, а тому, що колишні комуністичні держави відчайдушно стукали у двері й просили їх прийняти, зокрема через те, що бачили, куди рухається Росія.

5. «Уся проблема в США». Хоч як дивно, у дискусіях американців про Росію — як тих, хто перебільшує її втручання, так і тих, хто заперечує його, — превалює соліпсизм. Тим часом Росія застосовувала свою тактику в десятках інших країн. Американці могли б скористатися їхнім досвідом.

6. «В усьому винен Путін». Російський лідер — симптом наших проблем із Росією, а не причина. Тамтешня ксенофобська клептократія та імперіалістський менталітет мають глибокі коріння. Вони існували до Путіна й, поза сумнівом, його переживуть.

7. «Росію не спинити». Демонізація Путіна є помилкою, але так само помилково переоцінювати його вплив. Росія за сутністю слабка й відстала країна, що не здатна конкурувати із Заходом. Наша проблема в цьому разі — не дефіцит ресурсів, а брак скоординованих зусиль і волі до протистояння. Якщо захочемо — це легко виправити.

8. «Усе позаду». Захід справді почав прокидатися. Росія справді переживає фінансову скруту й інші негаразди. Режим у РФ справді потерпає від внутрішніх розколів і різних проблем. Та проголошувати перемогу вже нині було б геть легковажно.

 

Читайте також: З реальності на екрани, і навпаки

9. «Це другорядна проблема». Так, у довготривалій перспективі Китай — набагато більший і небезпечніший противник. Однак вразливість нашого суспільства, із якої користається Росія, можуть експлуатувати й корумповані лідери комуністичного Пекіна. Якщо наш глибоко вкорінений трансатлантичний альянс не витримає випробовування тут, у Європі, чи маємо ми шанси зберегти єдність Заходу, коли доведеться зіткнутися з проблемами в Східній Азії?

10. «Головне — стримування». Кинути всі зусилля на санкції та інші методи стримування спокусливо. Але від загроз, перед якими наше суспільство слабке: брудні гроші, мафія, інформаційні атаки, маневри в дусі «поділяй і володарюй», підривна діяльність тощо, нікуди не подітися. Уміння застосовувати методи стримування — важлива умова нашого виживання, але недостатня. Значно ефективніше буде ще й боротися зі своїми слабкостями.

http://tyzhden.ua/Columns/50/208771

Advertisements